Антон поїхав. На цьому закінчилась туристична частина моєї поїздки. Навіть співпало, що перший день сам я провів в новій квартирі, а не в готелі. Я більше не їм в макдональдсі і кей еф сі. Я більше не переплачую таксистам. Я знаю, скільки що коштує в чайнатауні і не ведусь, коли мені з ціни, помноженої на три роблять 50% знижку. Я пояснюю таксистам як доїхати до торгового центру, чи до моєї квартири. Знаю, де легше зловити таксі. Знаю, що я люблю з місцевої кухні, а від чого хочется стругати. Знаю як сказати по малайськи "Я тебе люблю".
Одним словом я вписався. Одна з причин, чого я сюда їхав - я хотів самому собі довести, що я зможу вписатись будь-де. Незважаючи на те, що я недоєвропеєць в крайній азії. Незважаючи на те, що вони мусульмани, а я єретик. Я собі це довів. Що далі? А хрен його знає що далі. 
Не скажу, що мені тут не подобається. Мені тут дуже подобається. Уявіть ситуацію, коли йдеш по вулиці, а тобі на зустріч ломится толпа з табличками в руках. Перша думка: "рекламна акція", друга: "хочуть розвести туриста на гроші". Зібрався тікати і бачиш, що на табличках написано "Free hugs" - "Обнімалки нахаляву". Пообнімався і пішов далі. Нічого особливого, а настрою вистарчає надовго. 
Приємно, коли щойно знайомі люди запрошують тебе до себе додому. Приємно, що тобі завжди постараються допомогти, незважаючи на те, що ти білий. Не зважаючи на те, що Коран пише "вбий невірного". Азія. 
Що мене здивувало - тут взагалі немає фріків. Абсолютно жодного. Фріками можна назвати хіба жінок в паранжі і повністю в чорному. Такі собі бетмени. Коли ще одягають темні окуляри - яд. Побачивши таку в темному провулку.. просто непомітиш. Але їх тут мало. Я бачу в середньому одну на день. Я розумію чому. Фрікі, панки, хіпі.. завжди роблять вигляд, що борятся за щось, але насправді борятся проти чогось. Їх суспільство старається обмежити, і вони не можуть цього терпіти. Хочется показати, що можна і інакше. Тут не потрібно протестувати. Ти такий самий як ми? Ласкаво просимо. Ти не такий? Ласкаво просимо. В тебе тату на всю спину? Круто. Ласкаво просимо.  Ти хочеш мотик? Давай допоможу! Не знаєш, куда піти? Я тобі покажу. Дарма, що я тебе знаю 5 хвилин. Тут не потрібно бути фріком.
Малайзія країна для тих, хто хоче жити без проблем. Велика хата з басейном , тенісними кортами, качальним і танцювальним залами. Це тут легко. І я не можу вїхати, чого мені мужик, в якого я знімаю квартиру привозить раз на два дні по 4л пепсі. Я його не просив - він просто помітив, що я його хляю як дурний.
Я ненавиджу Київ. Не як місто і не архітектуру. І звичайно не людей. А на 100% фальшиві київські цінності. Однокімнатна квартира на печерську це не круто - це незручно. Народився в Києві - нема чим пишатись. Тобі не подобаєтся Джармуш - нема чого соромитись. Модний одяг тебе не роблять тебе кращим, ужимки тайського трансвестита не роблять мужчину гарним. Ще я ненавиджу Київ за те, що він зробив зі мною. Якби я не прожив в києві рік я б дивився на все, що навколо, з захватом. Зараз дивлюсь з цинізмом. Якби я там пожив років 5 я б зараз вважав, що побутовий комфорт синонім слову щастя. І я б був щасливий тут. І я б тут залишився. Коли хтось з моїх друзів у Львові, які переїжджав у Київ я завжди оцінював, коли він повернется. І майже завжди вгадував. І я на 100% впевнений, що кожен, хто прожив там рік поїде ще кудись, хоча б для того, щоб пересвідчитись, що не всюди так як там. Це дуже субєктивна думка, тому без коментарів. В Києві залишилась моя невинність. А вона, як відомо, не відновлюється.
Малайці не сплять. Ті, кого я знаю майже ніколи. Для них норма до 4 ночі сидіти в білярдній з караоке, кататись на мопедах, а потім на 7 ранку повалити на роботу. Я в їхньому ритмі не можу витримати й дня. Але може це тількі ті, кого я знаю. Це питання треба буде окремо дослідити. Я пробував співати караоке по малайськи. Добре, що там з караоке закриті кабінки і мене ніхто не чув. Ще мені малайці розповіли, що їх солдатам видають ліки "Блачан". І їх солдати можуть не спати по 3-4 дні поспіль. По опису дії блачан на 100% схожий на амфетамін. І це в країні, де смертна кара за вживання наркотиків. Вкотре переконуюсь, що суспільство не вміє аналізувати і система добре/погано взагалі не відповідає дійсності. 
Взагалі ця поїздка вже дуже багато мені дала. Наступна сходинка. Багато речей, на які я б раніше не наважився, тепер здаються мені простими. На Кубу з двадцяткою в кишені? Легко. Але я знаю.,що це теж нічого не змінить.