Сталкер. Туда
Я точно не можу згадати, чого я вирішив поїхати в зону відчудження. Точно знаю, що це не повязано з грою "С.Т.А.Л.К.Е.Р" (коли приїхав в мене раз 10 питали чи там все "як в сталкері" - я не знаю. не грав). Я приблизно можу згадати час, коли я вирішив їхати туди. Коло 2 років тому. Я тоді жив в Києві. Не згадаю, що наштовхнуло, але десь за тиждень я перерив весь інтернет шукаючи історії про поїздки туди. Я тоді не знав ні як зона охороняється, ні що толком мені там потрібно. Фотографії, що люди вішали в неті з зони, особливо з Припяті, були наживкою, яку я проковтнув. Мені завжди подобались постапокаліптичні фільмикнижкиісторіїдумки. А тут 50 000 людей в один день покидають своє місто, своє життя, діти по дорозі гублять забавки, мабуть плачуть, чоловіки роблять вигляд, що все розуміють, що "так треба".. Мертве, пусте місто, ще й до того так недалеко - я не міг туди не поїхати.
Я почав методично шукати варіанти як туди попасти. Знайшов екскурсії і майже одразу зрозумів, що це не те, що мені потрібно. Лазити з купою ідіотів, що будуть поруч охати і ахати, по маршруту, який вибрав хтось інший, не маючи можливості зробити крок в сторону. Дуже типово. Все що є в житті цікавого це суспільство пропускає через фільтр, ставить не конвеєр, робить пластмасово-безпечним і тоді продає тобі за 200 доларів.
На той момент я вже знав, що 30-кілометрова зона охороняється. Я почав шукати альтернативні можливості попасти туди. Звичайно нелегально. Знайшов купу суперечливої інформації. З одної сторони міліція, що охороняє зону постійно жаліється, що вони не в змозі охороняти таку велику територію, що туда їздять всі підряд на полювання, що цвинтарі техніки порозкрадали ітд, а вони навіть тих кого зловлять не можуть притягнути до відповідальності. З іншої сторони організатори екскурсій писали цілком прямо: "попасти в Припять нелегально НЕМОЖЛИВО". Як я потім зрозумів останні були праві. Але зрозумів я це троха пізно.
Коли 2 роки в голові крутиться якась ідея, то навіть без додаткової інформації на поверхню свідомості вона вилазить досить сформованою. Для себе я вирішив - як тільки в мене буде мот з документами я їду в зону. План був досить простий - об"їхати блокпости лісом-полем, тихо заїхати в Припять і ще тихше звідтам звалити. Занадто просто, щоб бути правдою.
Зі мною, звичайно, підписались їхати Пашка (хто ще на шось подібне погодиться) та Ема (без неї я нікуди).
Збиратись ми почали за кілька днів до відїзду. Взяли з собою:
карту припяті (в останній день перед відїздом я її роздрукував)
і... все.
Вирішили, що в Києві купимо
радіометр (його за день до купив tearaway_tea, за це, і не тільки за це, йому нереальна подяка, та +5 в карму)
карту київської області
компас
кусачки (перекусувати колючий дріт)
хавло.
Ми вирішили, що цього буде достатньо. Ми помилялись. Дуже помилялись.
Виїхали до києва десь о 5-й ранку. Хто їзжив більше 500 км на мотоциклі - той мене зрозуміє. Хто не їздив не зрозуміє точно. Задниця не деревяна і після н-того кілометра все задоволення від їзди пропадає. Мрієш пошвидше доїхати, ненавидиш себе, дорогу, мот і всіх решта за компанію.
Приїхали до tearaway_tea десь о 9.30. Враховуючи, що ми зупинялись пити чай по дорозі, то вийшло швиденько.
Відіспавшись у Жені вдома, та зібравшись з силами виїхали. Купили все по списку крім кусачок - вирішили забити. Замість карти київської області купили карту України - іншої не було на заправці. Ця карта нам нереально допомогла згодом. Справа в тому, що на ній на Припять ведуть лише 2 дороги, нема жодниї сіл, чи інших орієнтирів. Одним словом ця карта нас тільки збивала з пантелику. В зоні я звірявся з картою кожні 15 хвилин, але так ніразу і не визначив правильно наше місцезнаходження.
Трохи поблукавши по Києву виїхали з нього у правильному напрямку. Вищгород - Димер - Іванків -Старі/Нові Соколи. Фігню їхати. Їхали без шоломів, щоб не таскатись з ними по зоні. Їзда на мотоциклі без шолома > 140 км/год - мінус 5 до слуху на наступні пару днів. По дорозі зупинились пожерли чорницю і поміряли її дозиметром. Чиста. Чистіша ніж в Києві.
Чи то в Старих чи Нових Соколах ми поїхали по вбитій асфальтовій дорозі і доїхали до цвинтаря, за яким вже тянувся колючий дріт. Далі починалась зона відчуження. Все йшло по плану. Було коло 3ї чи 4ї години і ми ше мали купу часу. Ми мали поїхати на північний захід, знайти міст через річку Уж, і далі доїхати до головної дороги, а там і до Припяті. Тому ми розвернулись і поїхали назад. Дивно, але в результаті в зону ми заїхали саме там, де зупинились перший раз, саме біля цього цвинтаря. Але це вже було вночі, після 8 год блукань полем-лісом і сільскими дорогами.
Далі буде...